Тема: Історія села Климець (граф Станіслав Скарбек)
В 1845 село Климець (а також село Сможе) купив граф Станіслав Мартин Скарбек.
Станіслав Скарбек народився 20.11.1780 р. в Обертині у графа Яна Скарбка і його дружини Терези Бєльської. Рано залишившись сиротою, хлопчик виховувався у старшої з тіток Юліанни, дружини власника роздільського ключа Франциска Ржевуського. Його дитинство пройшло у роздольському замку і його прекрасних околицях („Роздільській Швейцарії”). На науку хлопчика віддали до колегії піарів у Золочові, а пізніше до львівської гімназії (1792-1800). У 1793 р. Станіслав отримав за заповітом діда Рафала рожнятівський ключ у долинському повіті, у володіння яким вступив у 1801 р. У 1802 р. по смерті тітки Юліани до нього відійшов берездівецький ключ у бібрському повіті. 27.05.1805 р. нащадки Рафала Людовика Скарбка підписали угоду про поділ родинних маєтків. За цією угодою Станіслав уступив молодшому братові Ігнацію бурштинський ключ з батьківських маєтків, зобов’язавши його збудувати і утримувати шпиталь для убогих . Вже з того часу у одного з найбагатших людей „королівства Галіції і Лодомерії” почала проявлятися любов до філантропії. Ігнацій Скарбек (+ 1842), великий ловчий коронний галицький, дотримав угоди і влаштував притулок для хворих у Бурштині.
Граф Станіслав Скарбек стояв осторонь державної служби та публічної політики. Тільки у 1809 р., коли польська шляхта у Галичині виступила на підтримку відродженого Наполеоном герцогства Варшавського, на короткий час долучився до цього руху і був поставлений генералом Олександром Рожнєцкім інтендантом жуп соляних і добр державних у стрийському та самбірському округах. Але після повторного зайняття австріяками Львова назавжди відійшов від будь-якої служби. З того часу він перетворився на одного з найбільших капіталістів-промисловців Австрії. Дивуючи інших магнатів, які спокійно прогулювали батьківські маєтки, він з азартом грав на біржі, брав величезні позики і кредити, купляючи нерухомість, обладнання і машини, відкриваючи підприємства. При графі Станіславі бурхливо розвивався металургійний промисел у Галичині, однією з перлин якого була Дем’янська димарка. Будувалися водяні і парові млини, лісопилки, бровари та гуральні, випасалися і відгодовувалися величезні стада великої рогатої худоби, яка продавалася на ярмарках у Перемишлі, Відні і Оломоуці. Граф брав в оренду різницькі заклади, продавав шкури на ринках Європи. Довший час він боровся за втілення ідеї будівництва каналу між Сяном і Дністром, який би з'єднав Балтійське море з Чорним. Враховуючи, що на той час Дністер був судноплавним від Роздолу, ця ідея не виглядала зовсім утопічною. Австрійський уряд враховував її у своїй програмі розвитку судноплавства на малих ріках.
Виступав він також патроном і покровителем громад Дроговизького староства. У 1843 р. на його кошти була збудована кам’яна церква св.Параскеви у Стільську. В пам'ять про це на фронтоні розміщений герб Скарбків. Його коштом була зроблена реставрація костьолу у Миколаєві. Однак миколаївські міщани мали жаль до графа, який довго не хотів дати грошей на будівництво кам’яної церкви св. Миколая. Правда, німецький мандрівник Йоганн Георг Коль, який оглядав дерев’яну церкву у 1838 р., взяв сторону графа, зважаючи на красу цього храму, збудованого у 1733 р. В кінці кінців граф уступив і зробив перший внесок на будівництво нині існуючого храму св. Миколая.
Станіслав Скарбек добре знався на тонкощах архітектури, поезії, музики і театру. Він багато подорожував по Європі, їздив по Франції та Італії, по гірських курортах Австрії та водолічницях Чехії. Особливо любив проводити літо у Тренчині. У Нуссдорфі під Віднем він вибудував собі прекрасний палац. Другий такий палац-замок почали зводити дем’янські каменотеси між Дроговижем та Демнею, де одночасно розбивався ландшафтний парк та облаштовувалося озеро. 1.01.1818 р. граф звернувся до департаменту Станів Галіції за дозволом на будівництво театру у Львові на зразок віденських театрів. Ця ідея була підтримана директором німецького театру у Львові Ф.Буллою і подана 13.09.1818 р. намісникові Ф.Гауеру. 23.01.1819 р. Скарбек звернувся безпосередньо до цісаря Франца. Але у графа було багато противників і справа затягнулася. Замісь дозволу цісар дарував йому тільки титул цісарського королівського підкоморія. 28.10.1833 р. граф знову звернувся до намісника ерцгерцога Фердинанда д’Есте і нарешті отримав дозвіл. Архітектор Людовик Піхль до 1.03.1834 р. виконав проект будови. Кошториси допоміг зробити шеф львівського будівельного уряду Іоганн Зальцман, який пізніше разом з Скарбком вніс немало змін до початкового проекту. 15.09.1835 р. було отимано згоду від цісаря Фердинанда І. А контракт на будівництво був підписаний лише 7.12.1837 р. Місто подарувало графові безоплатно землю під будову на місці Нижнього замку та взяло на себе зобов'язання закрити під кам'яне склепіння р.Полтву, а також дозволило уживати для будівництва цеглу з міської цегельні. Цей документ було підписано 2.02.1838 р.
Будівництво було доручено І.Зальцманові, якого Скарбек вислав до Франції та Бельгії для запозичення нових технологій. Рівночасно у Фрідріха Польманна було замовлено нові декорації, для чого граф оплатив його поїздку до Італії. Будівництво театру було закінчено до 1842 р. Театр міг помістити 1400 глядачів. Для завершення внутрішніх приміщень і комплектації трупи Станіслав Скарбек заложив Дроговизьке староство і взяв позику 80 тис. золотих ринських. Театр було відкрито 28.03.1842 р. постановкою драми Ф.Грільпарзера. Першими постановками керував сам Скарбек з трьома режиссерами. У 1843 р. він поставив директором Я.Пеллета, а у 1844 р. замінив його на Ф.Тромме. Першою польською драмою були “Шлюби панянські” Олександра Фредра, поставлені 29.03.1842 р. . Для акторів граф видав спеціальні “Права для театру польського у Львові” з 23 параграфів . Постійними в репертуарі театру стали драми Шекспіра та Шіллера. Сам граф займався роботою театру, підбором акторів та репертуару аж до смерті .
У 1840 р. граф Станіслав Скарбек заложив “Інститут для сиріт і убогих”, засади існування якого були оформлені 1.08.1843 р. і підтверджені цісарем 27.02.1844 р. Заклад, основні будови якого мали бути розташовані поблизу замку в околиці Миколаєва між Дроговижем та Демнею і на юридиці м.Миколаєва (нині училище № 9) (початково граф мав намір організувати притулок у Львові, але наштовхнувся на протидію міської влади) мав приймати сиріт народжених у Галичині, незалежно від національності, але виховувати у католицькому дусі. Хлопці і дівчата мали здобувати освіту і фахове ремесло. Дівчат мали навчати куховарства, городництва, шиття та домашнього господарства. Окремий притулок організовувався для одиноких пристарілих. Для забезпечення притулку граф віддав більшу частину свого маєтку: дроговизьке староство, берездівецький ключ та інші володіння, всього 3 містечка та 28 сіл з 30680 га землі, будинок театру та звіринець у Львові. “Інститут” або “Заклад графа Скарбека ” отримав цю нерухомість у вічне володіння. Згідно статуту ним мала управляти Надзірна рада, очолена куратором, який мав бути з родини Скарбків і за виконання своїх функцій мав право користуватися квартирами на замку та у Львові (розташована у приміщенні театру).
У 1846 р. граф заложив “Фундацію пенсійну для акторів, режисерів і співаків театру графа Скарбка у Львові”, поклавши в його основу кошти, отримані від Галицького сейму, який проводив перші засідання у приміщенні театру, поки було збудовано будівлю сейму (нині головний корпус Національного Уніврситету ім.І.Франка) .
Граф Станіслав Скарбек помер 28.10.1848 р. у Львові і був похований на Личаківському цвинтарі. У 1888 р., коли було завершено будівництво у Закладі, його останки були ексгумовані і перенесені до каплички у Закладському лісі. Перші “дослідження” каплички почалися ще у 1939 р. В кінці 1950-х, коли по Миколаєву пройшла хвиля антирелігійних варварств, були розгромлені каплички і гробівці у Закладському лісі та на міському цвинтарі. Шукали золота. Звідки невігласам-атеїстам було знати, що граф Станіслав Скарбек золота взагалі не носив. На жаль, варварське розорення цвинтаря в пошуках скарбів триває і досі. Між тим на цвинтарі біля каплички поховані в основному службовці притулку та старці, які в ньому доживали. Серед останніх були відомі актори, режисери, люди, пов’язані з львівською культурою. Серед службовців – місцеві жителі. Напис на одному надгробку українською мовою: „Ту спочиває Іоан Клим родом зо Стільська. + 16.10.1901. Вічная Память”, а трохи нижче: „О сей хрест постарался Павло Паук з Демні”. Нікого з цих людей не хоронили у золоті. Жоден з них не заслужив на таку наругу по смерті.
У Театральному музеї в Польщі зберігся портрет Станіслава Скарбка пензля відомого польського художника Я.Коссака за дагерротипом з 1848 р. Інший олійний портрет пензля А.Рачинського знаходиться у ЦДІА України у Львові.
Родина графів Скарбків належить перш за все історії і культурі польській, але діяльність окремих з них, пов’язана з Миколаєвом та його околицями, безперечно, пересікалася і мала вплив на культуру українську і вплив цей не був поганим. Вже це заслуговує на добру пам’ять, особливо сьогодні, коли ми збираємося до європейського дому.
